Що ж таке вірус – живе чи неживе?
3 жовтня- Міжнародний день визнаннявірусів.Хочазасновникицього«свята» і не визначили, щосаме вони мали на увазі – визнаннявірусівлюдини,тварин, рослинчинавітькомп’ютернихвірусів. Упродовжостанньогостоліттявченінеодноразовозмінювали свою уяву про природу вірусів, мікроскопічнихчинниківбагатьохзахворюваньлюдини, тварин і рослин. Спочаткувірусивважалисьякимисьотруйнимиречовинами, згодом - однієюіз форм життя, щепізніше –специфічнимибіохімічнимисполуками. Сьогодні ж припускають, що вони існуютьміж живим і неживимсвітами та є основнимиучасникамиеволюції, у тому числі й людини. Наприкінці XIX століттябуловстановлено, щодеякіхворобивикликаютьчастки, схожі на бактерії, але набагатодрібніші. Оскільки вони малибіологічну природу й передавалисявідоднієїсвоєїжертви до іншої, викликаючиоднаковісимптоми, віруси стали розглядати як дрібніживіорганізми, щонесутьгенетичнуінформацію.
Що ж таке вірус? Грип, атипова пневмонія, Ебола, ВІЛ, гепатити, коронавіруси – напевне ці назви нам усім добре знайомі. Все це віруси, які по суті є лише невеликими шматочками генетичного матеріалу (ДНК або РНК), що мають білкову оболонку. Проте ми дотепердостеменно не знаємо – чи є вірусиживимиорганізмамичині. Чисельнідослідженняостанніхроківсуттєвозмінили думку науковогосвіту з цьогопитання.
Упродовж тривалого часу вчені вважали, що віруси неживі, що вони усього лиш «вирвані» з живих клітин частини ДНК або РНК. І дійсно, згідноізсучаснимипоглядамивіруси не підпадаютьпідвизначення живого. Для визнання живого існуєбагато «живих» і важливихпроцесів, наприкладздатність до метаболізму, до самовідтворення, руху, реакцій на подразники та багатоіншого, чоговіруси не мають. Проте, усівірусиздійснюють один життєвийпроцес – розмноження(самовідтворення), хоча й для цьогоїм все одно необхіднозахопити живу клітину та скористатисяїїгенетичними й біохімічнимиінструментами.
Але за останні десять років стали відомимидокази, щовказують на необхідністьвідноситивіруси й до живого світу. Одним із таких стало відкриттямімівірусів – велетенськихвірусів з величезнимвмістомгенетичногоматеріалу, навітьодночасно ДНК та РНК, якийможеперевищуватианалогічнийвмістгенетичногоматеріалу у деякихбактерій. Назвацихвірусівзумовленаздатністю до мімікрії (схожості) з бактеріями, якимиїхдоситьдовго такими й вважализавдякинаявностіспецифічнихбілкових ниток (схожих на джгутики) та здатностіфарбуватися за методом Грама (як і більшістьбактерій).
Окрім того, вони містятьспецифічнібілковімолекули, щоможуть нам розповісти та пояснимиокремімоментиеволюціїорганічногосвіту. Так, дослідникипроаналізувалибілковіланцюги 5080 організмів, з них 3460 вірусів і 1620 клітиннихорганізмів та з’ясували, що 442 білковіланцюгибулизагальними для вірусів і клітин, і лише 66 – унікальні для вірусів. Це дозволило припустити, що колись вірусималиспільніізживимиклітинамифункції (відповідно, у минуломубули «живими»), а згодомеволюціонували та суттєвоспростилися («редуктивнаеволюція»). У якийсь момент геном таких прадавніх «вірусних» клітинредукувався і вони перетворилися у тівіруси, яких ми знаємосьогодні.
В сучасному розумінні віруси - це класичні паразити, оскільки для їх подальшого існування та відтворення необхідна чужа клітина. Тобто, поза клітиною ми можемохарактеризувативірус як неживе, він сам не здатнийнірухатися, ніхарчуватися, нірозмножуватися….
Але коли віруспроникає в чужуклітину (клітинухазяїна) картина кардинально змінюється. Вінскидаєбілковуоболонку й підлаштовуєпід себе весь клітиннийапарат, змушуючийогосинтезувативласнівірусні ДНК або РНК та віруснібілкивідповідно до власного геному. Далівідбуваєтьсязбиранняновихвірусівізцихкомпонентів і з’являється нова вірусначастка, готова інфікуватиіншіклітини. Цевідбуваєтьсямайженескінченно, доки є власне сам вірус і відповідніклітини (людини, тваринчирослинабо ж бактерій у випадкуізбактеріофагами). Така схема «життя» вірусівзмусилабагатьохвчених по-новому глянути на віруси. Їх стали розглядати як об’єкти, щоперебувають на межіміж живим і неживимсвітом. Окрім того, існують ряд поглядів на значеннявірусів не лише в еволюціїорганічногосвіту, а й безпосередньолюдини, і навітьїїздатностімислити…
Отже, в сучасномусвітівірусислідрозглядати такими собі «франкенштейнами» – породженнямиорганічногосвіту, якібалансують на межі живого і неживого. І хоча вони наносятьбагатошкоди, без них важкоуявитисучаснийсвіт, зокрема – світ людей.
